Нічний вагон

21.25 год
Він ,мабуть, стоїть на пероні і шукає  вагон. За плечима величезна сумка, як і багаж останніх тижнів, тут можна посперечатися,  що більше тягне на дно... 
13 або 17 або 3 вагон - не має значення, він їде додому. 
Зайшли, знайшли потрібне місце.
Ще пару хвилин і провідник збере білети, принесе постіль,  запропонує чай - усе в звичному режимі.
Чекати довелося недовго і поїзд рушив.
Стукіт коліс і тьмяне нічне світло - таке звичне і до болю, майже рідне. Але, напевно, не в цей раз. Він ліг на верхню полку і спогадами погрузився, чи радше - провалився, несподівано для себе,  в ту ніч, в той поїзд, і пальці такі теплі і ніжні.  Він глянув на нижнє ліжко, проте там чужі люди, мимобіжні погляди і ця дивна сіризна у грудях , яку він відчув знову, вона не відступає із самого ранку. Можна перекинусь на інший бік, взяти в руки телефон і найти її ім'я, хіба від цього стане легше?!
А може він хоче так думати....
Опівночі пройшовся по вагону , який пронизаний змішаними запахами поту, пива, ковбаси, шкарпеток і кави. Тобі б хлебнути свіжого повітря або свіжих ідей, або.... Її....
Усе щемить, бо ця подорож -  вона знову і знову нагадує йому, що відстань.... відстань - вона жорстока, вона вбиває, а спогади - лише засмічують його розум, його майбутнє....
На вулиці темно,  фонарі мигають в розміреному темпі. Зупинка, коротка, дві хвилини. Зайшли люди, вони такі чужі і байдужі йому в цю мить, такі ж подорожні, як і всі інші в цьому вагоні .
Він стоїть біля відкритого вікна, бо хоче заставити себе думати про роботу, завтрашній день,  якісь дріб'язкові справи, лише не про неї, не про її очі і кучері, що просто зводять його з розуму. Чекаєш, коли потік холодного повітря влупить тобі між очі, у виски, і ти протверезієш...
Час йде... Можна лягти, і вже ніби спиш, і крізь сон чуєш слова улюбленої пісні :
«Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.
ні, хай навіть не збудеться,
Що «завтра» негайно і невідворотньо відбудеться!
Пообіцяй мені………..»
І може, в кутику ока стане ледь вогко, проте цього ніхто не помітить, бо у вагоні темно і нікому до тебе ніякого діла...
Завтра буде ранок!
Він настав!Новий день і рідне місто широко розкрили свої обійми,  впади туди, щоб потонути, забути про неї і ту подорож, що так перекрутила твоє життя, розірвала його на шматки...