Львів. Медінститут.

Рахів.

Хочеться багато говорити про чудову природу Карпатських гір: свіжий запах повітря, бистрі ріки, незбагненно прекрасні краєвиди, туманні ранки, пінне овече молоко, сухі копиці на схилах .... і можна продовжувати  перераховувати перлинки цих величних гір.
Однак мене турбує дещо інша проблема - сміття. Воно вражає своєю кількістю і поширеністю. Повсюди переповнені смітники, а в річці Тисі - сміття повсюди. Біля берега плавають пластикові пакети, одяг, бутилки, упаковки від їжі і т.д. Ми з чоловіком знайшли  невеличкий клаптик землі, де менш більш було чисто і прибравши місце в радіусі трьох метрів   винесли у смітник великий пакет Boss.

Запахи чужого міста....

Дивимося фільми.... П'ємо вино чи віскі.... чи лимонний сік.... Читаємо книги..... Нюхаємо квіти і тіло..... Спимо..... Говоримо про щось, відчуваємо інше..... Сплетіння думок, як рук..... Сни без дотику і локальних зупинок.....
Мовчки кричимо і голосно чхаємо через пилюку чи іншу речовину .....
Нові штати, кольору тіфані.... Дощ і свіжі плями  від калюж.....
Запах, знайомий, з іншого життя.....
Під теплою ковдрою, під дощ.  .  ...  .....
Під спогади...  Тепло.....
В ноги тепло, значить життя продовжується, навіть, якщо ти сам......
Автор: Ірина Бережанська 

Освенцім - табір смерті.

Сьогодні Освенцім - тихе спокійне містечко , в якому протікає життя своїм ритмом.
А декілька десятків років назад воно втілювало жах, смерть,розпач,насилля і жорстокість,якої раніше не знав світ,біль, багато болю,тортури і крик тисяч людей,їхніх благань, безмовних молитов, без відповіді на мільйони " чому?". Концентраційний табір в Освенцімі став своєрідною жовчю, яка тріснула і отруїла цілий організм - усе людське суспільство.
Табори смерті нацизького рейху є певною точкою,після якої безповоротно змінилася історія і створили чітку межу "до" і "після". Вони нарубали рубці на  серцях мільйонів,які втратили родину, майбутнє,надію, які вижили, але не забули , і в страшних снах знову і знову переживають знущання,голод, безпорадність. Вони бачать очі своїх каторжників, чують їхні голоса.
Аушвіц-Біркенау німецький нацистський концентраційний табір (1940-1945)  об'єднував групу концтаборів, найбільші з яких: Аушвіц І (нім. Auschwitz I), адміністративний центр; Аушвіц II (Біркенау,нім. Auschwitz II (Birkenau), «табір смерті»; Аушвіц III (нім. Auschwitz III (Monowitz)), робочий табір.
Історики називають приблизні цифри полонених,адже більшість документів нацисти спалили,а про багатьох вязнів не було зроблено жодних записів. Людей,які прибували було настільки багато,що їм присвоювали номер: дітям наколювали на бедрі, чоловікам часто на лівій груді або на зап'ясті. Близько 1.3 млн осіб перейшли через Освенцім, вижило близько 100 тисяч. Більше мільйона людей було спалено в доменних печах,як непотріб, сміття,а прах вивезено на поля,як одобрення.
Аушвіц І заснований на початку літа 1940року і  служив адміністративним центром для всього комплексу. Він базувався на землях і у цегляних приміщеннях довоєнних польських казарм. Першими поселенцями концтабору стали 728 польських політичних в'язнів. Пізніше до них приєднались радянські полонені. У табір також відправлялись німецькі кримінальні злочинці, та інші «небажані елементи».У різний час табір налічував 13—16 тис. жителів. У 1942 році ця цифра зросла до 20 000. Охороняли в'язнів війська СС з девізії  " мертва голова".
Блок 11 був «в'язницею у в'язниці», де карались порушники численних правил. Наприклад у  «стоячих камерах» в'язнів примушували стояти всю ніч.Ці камери займали площу 1,5 м², і в ній поміщали 4 чоловіків.Вранці вони відправлялись на роботи з іншими в'язнями. Найменше покарання тривало три дні і могло продовжуватися декілька тижнів. У підвалах знаходились «камери голоду». В'язнів, яких утримували в цих камерах, позбавляли їжі та пиття до їхньої смерті . «Темні камери» були зачинені суцільними дверима, і у них було лише одне малесеньке віконце.Кімнату набивали в'язнями, вони вмирали від нестачі кисню, який швидко вичерпувався.
Подвір'я для страт знаходилось між блоками 10 та 11. Тут вбивали тих, хто заслуговував індивідуальної страти. Деяких розстрілювали навпроти спорудженої кам'яної стіни. Іншим діставалась більш повільна смерть через повішення за металевий гак або підвішували в'язня руками за спиною, через що під вагою власного тіла ставався вивих суглобів і людина помирала у важких муках. Це подвір'я, як і більшість Аушвіц І, збереглося досі.
Після закінчення війни біля цієї стіни були розстріляні деякі офіцери СС.
У вересні 1941 у блоці 11 німці провела перші тести смертоносного газу ціаніду. Дослідження назвали успішними.... Субстанція, що містила газ-ціанід продавалась під торговою маркою Циклон Б, і являла собою пестицид, засіб для дезінфекції, в тому числі знищення вошей.
На території Біркенау ( другий комплекс, де було приблизно 100 бараках) розміщувались 4 газові камери, замасковані під душові, та 4 крематорії, що використовувались для спалювання людей.
Сюди залізницею під постійним наглядом доставлялись люди із усієї окупованої Європи.  Одна камера поміщала не менше 1000   людей в один підхід, 20000 людей згоряли в доменних печах щодня.  Чорний дим з труб можна було бачити як вдень,так і вночі.
Залізницею полонених  доправляли на територію Біркенау. В новоприбулих  відбирали багаж, в'язнів ділили  на декілька груп.
Перша група - це жінки,діти,старі,хворі, каліки вони йшли в " душ"( це люди,яких знищували відразу ж). Їх проводили в підземну роздягальню і запевняли,що вони йдуть митися. У роздягальні вздовж стін стояли шкафчики, були прономеровані вішалки, обслуговуючий персонал запевняв прибулих,що вони вернуться сюди за деякий час,тому потрібно добре запам'ятати де вони роздягнутися і на якому вішаку верхній одяг. Маса людей, нічого не підозрюючи проходила в " душ", де випускали газ цианід, що виділявся із гранул Циклону Б( Циклон Б вироблявся 2 компаніями, які здобули ліцензію на виробництво від IG Farben. Гамбурзька  компанія Tesch & Stabenow  забезпечувала 2 тони кристалів щомісяця, а Degesch із Дессау — 3/4 тони).
В бараках зліва від входу в  табір жили працездатні жінки. В перших декількох блоках розміщали жінок і дітей, які очікували страти. Часами їх було так багато,що десятки спали прямо на вулиці перед бараком,на голій землі і декілька днів чекали "своєї години". Коли персонал приходив по чергову частину, то дехто ВЖЕ був мертвий, трупи вивозили  на тачках в крематорій. Люди гинули від голоду чи переохолодження. Коли потужностей крематорію не вистачало тіла спалювали прямо у ровах.
Після "душу"  ще теплі тіла  зондеркоманди стригли(з людського волосся на німецькій фабриці виготовляли тканини, доріжки; на території бараку волосся мили,сушили, пакували в мішки,номерували і вагонами вивозили в Німеччину),   виривали золоті зуби, змімали протези , так, як в них ховали золото, діаманти чи інші цінні речі і переправляли в печі. Як правило обслуговуючи персонал складався із самих в'язнів : капо (нім. kapo) були відповідальні за порядок у казармах і зондеркоманди  (нім. sonderkommando) підготовляли новоприбулих для газових камер.
За kapo та sonderkommando наглядали члени СС; загалом у Аушвіц працювало 6000 членів СС. Періодично членів цих груп теж знищували.
Друга група в'язнів використовувалась як робоча сила на індустріальних фабриках, таких як IG Farben та Krupp. За роки роботи комплексу з 1940 по 1945 у комплексі Аушвіц зареєстровано 405 000 робочих невільників. Із них понад 340 000 загинули через страти, побиття, голодування та захворювання.
Третя група в'язнів - це близнюки та карлики, жінки ,які піддавались  медичним експериментам докторів, зокрема, Джозефа Менгеля, який також відомий як «янгол смерті».
Наприклад він пробував стерилізувати жінок за допомогою рентгенівського опромінення. Вивчав і часто наживо розрізав жінок на різних стадіях вагітності. Не людським тортурам піддавалися ці люди.
На момент визволення в тоборі налічувалося 200 пар близнюків до 14 років, а доктора Менгеля так і не найшли.

27 січня в Німеччині та у світі згадують жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянські війська звільнили найбільший табір смерті в Освенцімі.
Цей табір є живим свідком тваринної жорстокості, знущання, геноциду та бажання знищити цілий народ, затоптати культуру і людську гідність. Та чи візьме світ урок з історії - покаже сама історія!!!

Літня подорож

Виникло шалене бажання написати резюме свого літа,і байдуже, що осінь наступає по п'ятах,але ще вчора я планувала їхати на море....
Вже давно і неодноразово я  засвоювала один життєвий урок: навчання коштує! Звичайно, воно,як і наші сподівання теж може бути різним: хтось розплачується зламаним життям, боргами, змарнованими  роками, перестигшими плодами у саду, невдячністю інших, беззмістовно проведеним часом і бла бла бла .... чим завгодно, що вкрало роки чи навіть дні твого життя.
Літо проходило собі по літньому : свіже повітря,помірне життя, читання книжок, дрібний ремонт на балконі, радше для душевного задоволення, ніж істинної потреби, підготовка до конгресу і всякі дрібнички,що доповнюють втрату друзів,переїзду,затяжного емоційного дискомфорту....
Я довго не погоджувалися на вмовляння чоловіка поїхати до нього в Австрію, де він трошки вирішив попрацювати. За декілька тижнів, що я була вдома,я нарешті сформувала свій крихкий кокон,де мені було добре,я не хотіла нікого бачити лише,щоб не вилазити з нього. І врешті-решт, ми подумали,що буде можливість поїхати на море, на пару днів. Море- тепле,солоне,  завжди з припливами і відпливами, із глибокою стабільністю і неймовірними    заходами сонця. Отже....я поїхала....
Перші дні потрібно було призвичаїтися до іншого життя, інших людей,які працювали на цій же будові. Я взяла декілька книг,які прочитала на одному подиху,а потім почала допомагати своєму чоловічку, щоб робота рухалася швидше і ми нарешті поїхали повалятися на пісочку......
І : не все так просто. Виявилося,що машина якою ми мали здійснювати свою невеличку подорож, нею вже не можна їхати, і ніби на ті вихідні потрібно попрацювати. " Нехай"- думала я : " ще один тиждень, не так багато!"
Я наполегливо працювала із самого ранку,до пізнього вечора, щоб нарешті  " енний" етап роботи був завершений. Знаєте, чомусь ті люди,які наймають тебе на роботу, часто думают, що " життя подарувало тобі неймовірний шанс"  у вигляді працювати   у них. І звичайно, твоєу основне призначення,коли ти ще й живеш на об'єкті, це - працювати, працювати і працювати,бо це ж їхній дім,а твої роботодавці  такі ж особливі і неповторні ...
Нехай кожен думає про себе що хоче,це його право і рушити якійсь ідеали зовсім не хочеться. Зрештою ми зійшлися, що ми поїдемо в гори,але переглянувши ціни - скоротили свій " відпуск" з шести днів до трьох. Знайшли озеро, готель і ..... одягнули відповідний настрій.
Не можу іноді зрозуміти, чому щось відбувається так, нібито тобі на зло?! На прохання хазяїна ми затрималися ще на два дні,а потім почався затяжний дощ,не такий,що у декілька годин - у декілька днів,чи тижнів, потім я  не дивилася прогноз погоди в Альпах, щоб не розстроюватися.
Робота, наполегливість, робота і шалене бажання зникнути і забути ті втрачені дні....
В останній тиждень, щось посміхнулося на моєму горизонті. Тітка їхала на море і запропонували мені приєднатися до них. І знаєте чим закінчилася моя історія? Мої мрії? Моє величезне бажання бути потрібною і віддавати сім'ї належну підтримку?
Банально,але гроші вони і в Африці гроші,і якщо в кишенях вітер,то в будь-якому випадку ти не завжди зможеш реалізувати свої плани. В кінці кінців мені не заплатили не лише, хоча б за один пропрацьований день, але і за дорогу туди і назад, їжу і всякі дрібниці побуту. Комусь бувало в житті обідно?! А дуже обідно? А дуже дуже дуже? От мені в кінці моєї поїзди за кордон так було. Добре,що чоловік розумів мій стан і отримав зарплату, то на дорогу додому у нас гроші знайшлися.
Я зробила декілька висновків :
по-перше, ніколи не очікуй від інших чогось, навіть людського розуміння чи вдячності;
по- друге, завжди будь готовий  йти на певні втрати,так, щоб не озиратися і не шкодувати за якимось " якби". Якщо так склалося, нехай - ти не можеш змінити? Не озирайся ! Життя допоможе рухатися вперед! ;
по - третє, не боятися піти. Краще раніше, ніж пізніше з колосальними втратами. Не боятися сказати : "Стоп", і піти. Не відчувати постійно свою соціальну відповідальність, почуття вини чи ще щось .
Нічого, що я не побувала на морі в омріяній Хорватії, моє життя на цьому етапі не зупиняється,у двері стукає осінь, я готова віддатися всій насолоді,що несе із собою ця пора року. Вона мене надихає і дає нереальний заряд і бадьорість, навіть, коли затяжний дощ омиває вікна моєї веранди.....

Напевно у кожного в житті бували миті, коли в міру емоційного піднесення, життєвого добробуту, задоволенням  собою або ще якихось сходжень векторів, здавалося,що життя - це така чудова затія, і всякі негаразди, конфлікти чи невдачі - це пуста трата нашого часу, емоцій чи занадто велика жертва для певних стосунків.
Але буває і навпаки,і чомусь це " навпаки" - ,як правило, затяжне, болюче,колюче, завдає гніту і сум'яття і тягнеться  роками, як довжелезні вагони в порохотяга.
Знітившись у власній шкарлупі тобі видається весь світ відчуженим і пустим, хочеться скрутитися клубочком і завмерти до наступної осені, чи зими,чи наступної зустрічі,чи ще чогось такого непомітного, але й важливого водночас....
Чомусь саме в цьому стані порожнечі і паралельно безмежної внутрішньої пустелі ми робимо власні судження про себе, переоцінюємо себе у соціумі і своїй соціальній належності, власної значимості та свого внеску у безвимірний простір життя.
І.... тут ключовий момент у  98%-ах  ти доходиш неправильного висновку, а якщо ти встиг вже запертися у цій кожусі неприступності, емоційної кволості, тоді точно від тебе починає "смердіти", але, стоп,пауза - банальність : ти не відчуваєш цього "штину", бо звик до нього і вважаєш це неприйнятне відчуття - цілком звичним, адекватним, навіть рідним. А близької, насправді потрібної тобі людинки ти не кличиш, не хочеш пригорнути, та й так сильно і міцно,щоб та оболонка прорвалася  і ввесь світ довкола перестав існувати....
В кінці ти  приходиш до висновку,що ніколи не станеш Пікассо, Бахом, Г.Фордом чи будь-якою особою,що нібито  зробила внесок у розвиток цілого людства. Але, ніхто, майже ніколи, не згадує про десятки чи то й сотні попередників,які протоптували шлях,на  якому з'явився оцей відомий геній!
І суть усього навіть не в тому,чи тебе пам'ятатимуть покоління, зрештою,нехай навіть вже  твої внуки забудуть про тебе - це не має значення,це глибоко порожнє, обезцінене кожним наступним етапом, кроком, днем- важливо те,ким ти є сьогодні для самого себе і незамінних тобі людей - це принесе  усю повноту насолоди життям. Нехай твоє ім'я  не згадають вже завтра, але сьогодні ти можеш втілювати найпрекрасніший аромат - дивний п'янкий запах,що несе із собою кожний подих, наступна хвилина твоєї історії.

Без.....

Можна жити без слуху і не чути сотні звуків, а лише голос у своїй голові;або без зору і весь час бачити одну картину в чіткому сюжеті короткометражних спогадів чи без слів, а лише з буквами..... без цього можна дихати, рухатися і боротися за життя.....

Як жити без серця? Без душі?
...як, коли вирвати його з усіма судинками,аортою?
..... немає повітря, щоб дихати, відчувати..... тебе немає....