Знаєте,є люди, які дивним чином потрапляють у ваше життя. Вони там є, тобто ти знаєш їхнє ім'я і якимомь  шляхами десь- колись перетинаєтеся. Вони самі по собі зовсім не погані, але вас нічого з ними  не поєднює, хіба черга в магазині, чи спільна межа на городі, чи ваші діти разом ходять в садок, чи...
Є "друзі" з якими після вечері ви зразу йдете дивитися фільм чи якесь тупе шоу, на яке вдома ніколи б не тратили свого часу. Або, я ніколи не розуміла,як можна грати якусь гру з людьми, яких ти не бачився фіру років?! Напевно в такому випадку ви відноситися до категорії людей,яких неприємно бачити і вам просто не можуть про це прямо сказати в очі. Щоб  якось пришвидшити час перебування у замкненому просторі - приходиться викручуватися господарям і знаходять у старій шафі карти чи шахи чи ще якусь гру.
Хоча, є люди, мабуть,тут навіть варто сказати люди, але в однині, бо трапляються вони доволі рідко в житті - ти хочеш з ними спілкуватися і проходить день, ніч, наступає новий день,а ти вже не уявляєш свого подальшого існування без тієї людинки. Вона ніби врізається в твої, дні і ти більше не можеш її відпустити,вона там застрягає і ти не можеш сформулювати свої думки не враховуючи її, її поглядів, її досвіду.
Є люди,яких можна по праву назвати - "людина серця".
Тобі не потрібен телевізор, телефон, ігри, навіть книжки - лише вона, щоб спілкуватися годинами і не думати про завтра, бо в нього вона неодмінно повинна бути!!!

Синдром

Є такий психічний розлад - синдром осіннього скучання. Його дуже легко виявити! Народжується шалене бажання бачити ту людинку, чути її, торкнутися, схилити голову на плече, обійняти, провести пальцем по голій шкірі і самий основний момент - немає значення як довго ви не бачилися: день, два, годину, хвилину... Вона потрібна тобі зараз і тут, без всяких відмовок.
Чому я написала "психічний розлад"? Всі емоційно нестабільні люди з всякими відхиленнями мають незрозумілі погляди, дивакуваті вчинки і колючі слова. Тому "осіннє скучання" теж не виняток! Можна наговорити всясої гидоти, а насправді ти просто злишся, бо його немає поряд, можна сказати "Не приходить!", "Не діставай!", "Живи собі!"  і всякі такі пакості тільки через те, що мозок відмовляється сприймати пусту кімнату, недостачу цукерок, мандарин і теплих обіймів, солодких слів і легенького покушування вушка. Роблячи боляче ми підсвідомо прагнемо, щоб та людина теж захворіла осіннім скучанням.
А виходить - осіннє прощання....

- Що з вами? Ви вмираєте?
- Всі ми вмираємо.
- Так, але ви вмираєте зараз!

По тілу розповзлась втома і млявість.
"Сьогодні " закінчилось - таке довге, пожмакане невдачами, спробами все виправити, бажанням закрити очі і просто  пропасти із власного життя.
Стільки   сліз, які не можуть затопили весь біль, заглушити стукіт серця, твої слова і безнадійність........ яка душить, поволі вбиває , розчавлює. 
І ще холод.... холод, який сковує тіло.... сльози....
І я сама.....
Холод у скронях, серці , душі,пальцях, кімнаті....Як вирватись, якщо всюди ще глибша  порожнеча і втома,яка судомно паралізує мене і ???.....
Чи будуть сили рухатись далі, щоб  дихати і рахувати дні..... на відстані, холоді....чужих квартирах???.....

Дощ. ....
Між мною і тобою каплі ....
Холодні і сірі...
Так довго тебе немає, ніби слизь проковтнуло чекання і не може позбутися  страшного переляку щось втратити, чогось позбутися, якогось невиносимого смутку, ніби це стає частиною тебе і твого невловимого буття осінніх мряк і сивих вечорів...