Харків

Коли захворів можна їсти багато фруктів, спати і навіть трішки похудати. Можна почитати, подивитися якусь задушевну  мелодраму, а ще написати листа і знову поспати.
Це ж має бути розповідь про Харків, а не про якийсь дивний незрозумілий засірений день, що мляво минув....у ліжку, у Харкові.
Знаєте, мені важко об'єктивно дати оцінку такому великому місту, бо завжди хочеться, щоб такі українські міста мали відтінок європейських міст: розвинених, затишних, метушливих,охайних,до таких, в які хочеться повертатися знову і знову, відпочити і зарядитися енергію. Це одне з найбільших міст нашої держави, але зовсім не подібне на Прагу, Мюнхен, Баку,Калгарі,Мілан чи Александрію. Кажуть все пізнається в порівнянні - і це правда, можна і не усвідомлювати в якому ти гниловодді, допоки не вилізеш з нього, поки не піднімеш голову до гори, поки не очистиш свій одяг від всього бруду. Ти можеш не знати інших маршрутів, бо їх може і не бути в твоєму житті: лише твоє місто, яке засмоктало тебе усім своїм єством - своїм транспортом, ринками, новинами, школою, роботою, рухом по знайомій дорозі і ....
Може бути,що тобі більше нічого і не потрібно, нічого немає в твоїх днях і навкруги одинакові хвилини,і в неба немає фарб і кольорів, щоб просякнути ними, розмалювати свою душу відтінками літа, апельсинів, синіх колготок і нічних зірок. Так може здаватися, якщо ти став дорослим! Але варто повернутися у дитинство і запахи - вони оживуть,як спогад і втомлені години чекання в передчутті невідомого, прекрасного і того, що відбувається з тобою вперше.
Ну ось, Харків - це місто в якому я б ні за що не жила, бо тут все занадто сіре, однотипне,усе застигше в страшному минулому 50-х чи 60-х років.  Тут пахне старизною і  звичним рутинним життям. Люди ходять в чорному і їздять у древньому метро на твердих сидіннях. Харків - це не Рига і навіть не Оулу, і  в мене точно не буде ностальгії за цим містом.
Не знаю, може це погода і той Париж натворив такий неординарний погляд і своєрідний каламбур, але моєму лондонському знайомому страшенно подобається усе,що пов'язано з комуністичним режимом, він каже, що це історія, тому він на деякий час переїхав у Харків жити.
Що ж, всі ми маємо своє бачення на кольори, на міста і на людей, які їх наповнюють!

Павутина

Є дні подібні до павутини, радше, мабуть, сказати,що ти можеш заплутатися в днях,як у павутині. І чим більше їх минає - тим глибше тебе обпікають нерозбірливі фрази, слова,які відгоміном летять з попередніх днів, ти коперсаєшся у цьому і все більше і більше знесилює власна безпомічність і безвихідь, і чужий холодний присмак небажання жити. Рухи стають безсилими і якось повністю стирається грань між "сьогодні" і мрією, "завтра" і твоїм "потрібно жити". Виснаження блокує здоровий глузд і часто це не помітно для тебе, лише пустота ,як мряка - огортає, замотує і проковтує......

Якби наші слова викласти в один рядок, цікаво вони б склалися в  кілометри? Вони б досягнули Владивостока чи Пекіна, а може Мадагаскар або Сомалі? Хто ми, якщо наші почуття перетворити в пазли, а потім жбурнути їх до ніг?
Чи легко себе поважати, якщо дозволяєш робити боляче людинці, яку любиш?
Мабуть, кожному приходилось робити всередині порядок після того,як там промчав тайфун?! Але жити після урагану - набагато складніше.
Як впорядкувати, як поскладати усе на свої місця?
Якщо б розвісити почуття на ниточку,як горошини, вони б важили з пів тони, а може цілу тону,а може наше життя туди б помістилося???

Жінка завжди має виглядати жінкою. Від неї має пахнути свіжістю і весною, бузковим ароматом чи нотками лаванди, осіннім листям чи розовими пелюстками.... кожен знає,що йому більше до душі.....
Ніколи не забувайте про руки - вони дзеркало вашого відношення самої до себе.
Не думай,що  іншим байдуже, як ти виглядаєш, навіть,якщо ти цілий день не виходити з дому. Для нього це має значення - як його зустрінеш і яка білизна на тобі, який погляд і, яка в тебе шкіра, наскільки ніжна і шовкова, яка усмішка: він запам'ятає її і вона пропече його середину  лишивши своє тавро, чи холодом вріже між очі?!!
Будь жінкою, щоб йому не бракувало ніжності і всередині не було порожнечі, щоб він летів до тебе,з бажанням припасти на твої коліна і цілувати твої руки, зап'ястя, виски, чоло, щоки, губи, тебе..... любив твою ніжність і кохання більше за подих, за життя, за власні мрії ......

Буває ми настільки заклопотані власним ритмом, що не в силах вирватися із своєї буденності бодай на п'ять, на сім хвилин. Рівно стільки часу потрібно,  щоб врятувати життя людинки,яка прирекла себе на самотність - через голі дерева і холодне повітря в кімнаті, чи вологі каплі по той бік скла, байдуже... 

Ми часто вживаємо слово " потім", не здогадуючись, що потім вже не буде потрібно, його може навіть не бути, або воно затягне тебе в таку безодню протиріч і нових проблем, викревлених поглядів, власного безпам'ятства і ще чогось...

А сказати :"Я тебе люблю!", " Скучаю!", "Пошвидше приїзджай!" - це лічені секунди, які можуть змінити цілий день найсамотнішої душі, іноді навіть погляд на себе і свої невдачі.
Ми  недооцінюймо сили притягнення,яка діє у кожному з нас,що зачасту придушуймо її, коли вона дає поштовх вирватися.....

Неймовірне почуття, коли ти любиш !!!
Любов дає відчуття стабільності і захисту. Вона робить життя насиченим і змістовним. Любов спонукує виявляти ніжність і приносити банани чи квіти. Вона кутає його у великий шарф і нагадує, що на дворі завірюха, тому вже пора одягатися потепліше. Вона смакує цукерочками і варанням. Любов не вірить у поразки. Любов - це гаряча ванна на двох; це стиглі фрукти під променями сонця;це ніжні дотики зранку; це квіти - багато квітів; це втома від потоку слів і емоцій;це перший сніг разом: це довгі прощання, а не мимобіжні погляди; це обійми і багато обіймашок; це незрозумілі переміни у власному світогляді.....
І мало що там можуть говорити психологи, сексологи, гінекологи, терапевти чи хтось ще - це двері у чужий Всесвіт, де мільйони інших зірок, планет, метеоритів, бездоріжь і пустого простору..... ти проникаєш туди і більше не можеш покинути його, бо він безмежний і ти вчишся літати.....