Сон

Ти  снишся мені... здається щоночі, принаймні сьогодні ти нагадав про себе... Може через те, що я сама,а може просто довго тебе не бачила, або ж я скучила і слова не мають жодного сенсу, ніяких коментарів і анотацій.
Ти приїдеш!? За двадцять чи двадцять п'ять хвилин? Чи може час вимірювати тижнями, роками?
Скільки чекати, щоб пережити себе і дике бажання тебе побачити? У тебе є п'ять хвилин, секунд на життя поза своїми турботами? Невже можна приректи себе?!
Чекання таке..... терпке і колюче і довге.......@

Знаєш.....

У  , вухах навушники і хрипким голосом співає"Фіолет" : "друже,я в ній загубився.... вона моя, така одна, вона моя ....",
Знаєш, сьогодні небо таке замурзане і сіре, і цей дощ- невом смарклі в малої дитини,  навіть  не сльози,а вже дивний стан" після".
Знаєш,я їду додому у дім, який не можу назвати своїм  домом. Життя по  дивному нас розірвало, пошматувало такими   тендітними, непобаченими днями....
Знаєш, такі короткі фрази, вони виринають як  недобиті воїни холодної війни. Якби сили, щоб повзти, доповзти, дожити і подивитись на захід сонця десь у Карпатах чи на Ґульфосі, чи .... де сам захочеш, чи зможеш....
Знаєш, я купила розєднювач , і тепер можна слухати музику двом з одного пристрою. Це так зручно для подорожей.... Ти знаєш про це?!

Razomfest.Львів.

Сьогодні  - день після вчора, "після" смак загострюється, можливо це емоцій впорядковуються і реальність здається іншою, змішаною пережитим, недожитим, змученим, набутим, і ще всяким життєвим!
Дивні зустрічі, недбалі погляди, думки... думки..... слова.... історії.... згадки і вигадки.....
Власне це вчора - воно дозволило пережити стільки позитиву. Я сфоткалась з Кідруком - така маленька і банальна мрія. Тепер впевнена, що вишлю йому свої роботи, принаймні він запевнив, що всі перечитує .
Буває, що випадкові зустрічі - вони зовсім не випадкові.... вони змінюють нас, до якої межі??! Це вирішувати нам, а не обставинам....

Що для мене означають моменти

Моменти для мене - це особливі відрізки часу,хвилин, дистанцій, думок, переживань чи не випадкових людей.
Наприклад один із моментів життя:  нещодавно я  прийшла з роботи і на вході в мою кімнату стояв букет червоних тюльпанів; а ще -  їхала на  велосипеді і в лице періщив холодний дощ із снігом, але сил мені додавала думка, що через декілька хвилин я буду вдома, замотаюся в ковдерко і люту хуртовину буду спостерігати із за вікна, це такий особливий момент, важко навіть передати, як в холоді може бути стільки тепла....
Нещодавно  пережила особливі  почуття, коли мені прийшла "посилочка" із дерев'яною  скринькою, якій напевно сто років і вона мала історичну цінність для однієї сім'ї, а мені її подарували- просто так!!! Ці почуття хотілося б сховати, наче в якусь комірку і діставати звідти, коли здається що ти нікому не потрібен, що ти самотній.....
А ще мене до глибини душі вражають певні вчинки, які навіть  не назвеш моментами,а цілою історія,  в якій лежить  скарб почуттів, тепла,і можливо, не сказаних слів, недосказаних, вивітрених непомітними днями і марними справами. Декілька тижнів назад моє мале верталося з будови. Було вже досить пізно, на  вулиці  дуже холодно,  вдома я сама. Пізно вночі він заїхав  в магазин, щоб купити мені чашку, яку я розглядала  декілька днів тому - для підняття настрою! Це було так мило і до безумства ніжно!
З  таких моментів складається наше життя, просто потрібно їх бачити чи відчувати,чи переживати, пропускати крізь себе і пам'ятати, що можна завжди зробити приємне для інших, якщо думати про них.
Любіть людей, які вас оточують і ви побачите, скільки неповторних моментів переживатимите......

Коли сам.... коли один.....

Моросить.....
На вулиці захмурилось.....
В голові каша, ніби з молоком  і, ніби без. Ці думки, як звуки від клавіш піаніно- голосні, без мелодії і гармонії.
Коли серед людей, але насправді .... Дивно, коли навіть не чуєш слів, які перетворюються в звичний гул : безцільний, приглушений,одноманітний.
..... Так холодно відколи ти пішов. Я купила собі новий великий кольоровий шарф, ти знав про це?
Звідки  ж ти про  це можеш знати ?!
Психологи пишуть, що потрібно робити собі невеликі подарунки, коли залишаєшся сам. 
Я   поміняла запахи.  Нові парфуми. Зайшла в перший магазин і придбала гель для душу із ароматом кавуна, персика і ванілі. 
А потім... довгими, безкінечними ночами згадувала про тебе, про нас, нашу історію.
Пам'ятаєш наше море? Та хіба це  можна забути? Перший поцілунок і  схвильовані погляди, дотики рук..... Хвилі, хвилі і запах щастя, і  солоної води.
Відколи ти пішов..... Мені холодно засинати самій, тут наскрізь все просочене чеканням і  тобою,  паузами  на .....
...... Чому так довго тягнеться розлука і  тебе немає сьогодні, вчора, завтра??!
Я скучила, якби можна було розкласти ці  слово на молекули  і запустити тобі кожний міліграмчик  туги- так просто,в космос, одним  емейлом чи  смс, чи проливним дощем....

Сьогодні так сумно без тебе. .... Місто розривало мене на частини, від спогадів і бажання бути з тобою... Як я шалено скучаю. Готова викинули телефон, щоб не вмирати в очікуванні твого повідомлення, твоєї уваги... Я, мабуть, скоро помру.... 

Бахмут- Харків- Вінниця-Ладижин

Міста, міста, міста, міста.....
Тисячі кілометрів на одному подиху, одна компанія, один вагон, різні переживання, різні почуття і сподівання....
Перон, заспані серця, несмачна дорожня кава, пересадки, квитки, люди, сотні чужих людей, далеких, посторонніх, випадкових..... Історії, що заплуталися між собою, як павутиння. Це було так близько і так давно одночасно.....
Дорога і немічне бажання проїхати, пережити себе, буденність і випадкові втрати.
Ти знаєш, як ти далеко??! За тисячі хвилин і десятки тисяч сердечних ударів, різні широти і не написані листи.... Важко порахувала все, що ми пережили в дорозі, куди не приїхали, не прибігли, не прилізли, не приповзли через власне безсилля або небажання, чи нездатність рухатись, рахувати свої кроки, життя в кілометрах, метрах, чи радше мілеметрах , чи нано метрах, це - як сам захочеш, тобі вирішувати......
Сьогодні так тепло, навіть здається , що прийшла весна, навіть так здається, іноді, здається, що вона прийшла.....
,

Бахмут

Бахмут .
Є деякі міста, це суто моє суб'єктивне враження, скільки в них не  живи, нічого не міняється, життя стоїть на одному місці, люди працюють бо так потрібно, дихають бо народилися​ із такою здатністю, і такі міста, ніби магніти людської пустоти.... Ну.... Бахмут, мабуть, теж є таким містом - залишки історії, радянського порядку, зовнішньої стіни і неймовірної одноманітності.
Тут їздять тролейбуси , дешевше таксі, непривітні продавці, багато випивших людей , радянські  магазини, чисті вулиці, падає дощ, від якого піднімається настрій, холодні  весняні ночі, липкі думки,які клеються до тротуарів, будинків, авто, щоб загубитися і не поринати  в буденність, яка провисла у всьому, що оточує тебе.
Я б не могла жити тут і навряд хотілося б сюди повертається, хіба , щоб в піти на екскурсію в шампанський завод- найпопулярніший від днів союзу!