Міста, міста, міста, міста.....
Тисячі кілометрів на одному подиху, одна компанія, один вагон, різні переживання, різні почуття і сподівання....
Перон, заспані серця, несмачна дорожня кава, пересадки, квитки, люди, сотні чужих людей, далеких, посторонніх, випадкових..... Історії, що заплуталися між собою, як павутиння. Це було так близько і так давно одночасно.....
Дорога і немічне бажання проїхати, пережити себе, буденність і випадкові втрати.
Ти знаєш, як ти далеко??! За тисячі хвилин і десятки тисяч сердечних ударів, різні широти і не написані листи.... Важко порахувала все, що ми пережили в дорозі, куди не приїхали, не прибігли, не прилізли, не приповзли через власне безсилля або небажання, чи нездатність рухатись, рахувати свої кроки, життя в кілометрах, метрах, чи радше мілеметрах , чи нано метрах, це - як сам захочеш, тобі вирішувати......
Сьогодні так тепло, навіть здається , що прийшла весна, навіть так здається, іноді, здається, що вона прийшла.....
,
А потім раптом присниться сон. Такий ніжний і теплий. Настільки, що не маєш на нього права. Просинаєшся серед ночі і розумієш, що більше не зможеш заснути. І тоді починаєш знову перебирати кілометри, які накрутились довкола шиї, події, люди........ Стає зрозуміло: "А до весни ще так далеко"
ВідповістиВидалитиСон-це єдине на що ми маємо право....
ВидалитиУ ньому ми справжні, із живими думками, почуттями...