Моросить.....
На вулиці захмурилось.....
В голові каша, ніби з молоком і, ніби без. Ці думки, як звуки від клавіш піаніно- голосні, без мелодії і гармонії.
Коли серед людей, але насправді .... Дивно, коли навіть не чуєш слів, які перетворюються в звичний гул : безцільний, приглушений,одноманітний.
..... Так холодно відколи ти пішов. Я купила собі новий великий кольоровий шарф, ти знав про це?
Звідки ж ти про це можеш знати ?!
Психологи пишуть, що потрібно робити собі невеликі подарунки, коли залишаєшся сам.
Я поміняла запахи. Нові парфуми. Зайшла в перший магазин і придбала гель для душу із ароматом кавуна, персика і ванілі.
А потім... довгими, безкінечними ночами згадувала про тебе, про нас, нашу історію.
Пам'ятаєш наше море? Та хіба це можна забути? Перший поцілунок і схвильовані погляди, дотики рук..... Хвилі, хвилі і запах щастя, і солоної води.
Відколи ти пішов..... Мені холодно засинати самій, тут наскрізь все просочене чеканням і тобою, паузами на .....
...... Чому так довго тягнеться розлука і тебе немає сьогодні, вчора, завтра??!
Я скучила, якби можна було розкласти ці слово на молекули і запустити тобі кожний міліграмчик туги- так просто,в космос, одним емейлом чи смс, чи проливним дощем....
Немає коментарів:
Дописати коментар