Дніпро - Одесса

Цікаво , як осінь має свій запах чи відтінок , як кожна придбана нова річ дає своє відчуття задоволення або несподіваний подарунок приносить відчуття потрібності,  подібно й подорожі поєднюють подібні враження, мають свій відтінок і тонкий особливий смак ніжності й ейфорії! 
І знову години дороги.... Поїзди, квитки, нічні подорожні, випадкові одноразові знайомства і друзі, справжні друзі , яких гартує і випробовує дорога!
Мій блог скоро буде про чудових людей, якими обдарувало мене життя, не маючи нічого можна так багато здобути, безцінне - дружбу!
Нас проводжали на поїзд... Після важкого робочого дня дівчата приїхали на вокзал, щоб попрощатися і принесли нам снікерси і шаріки! Влад допоміг із сумкою Лізі, бо в неї порвалась шлейка, а мені - просто незнайомий чоловік,  бо в моєї валізи відвалилась ручка!  Ми як миші збіглися на вокзал,  пахло холодом і дорогою. Я так не люблю прощатись, це боляче....
В Одесі ми були 6.30 і,  мабуть,  лише в нашій країні таке реально, бо це тупо нереально - ти не можеш посидіти в залі очікування, якщо в тебе немає квитка на поїзд, якщо ти приїхав і потрібно почекати - це не рахується , незважаючи на те, що зал практично був порожній, касирка готова була викликати міліцію, лише, щоб ми покинули зал . Залишилось сидіти на мрамурній підлозі у фоє вокзалу.  На щастя не довго, бо «правдивий друг любить за всякого часу » і такі друзі з'являються , коли ти потребуєш допомоги, чи переживаєш найгнітючіші почуття. Ліза набрала Катю і ми в сьомій ранку цілим гуртом,  як справжні біженці завалились в її затишну невеличку квартиру....
Може на цьому історія і закінчилася, як би Ліза не захворіла і не злягла з температурою!  Хлопці поїхали перші, ми залишились і лягли спати....
А потім їй не стала краще і я змушена була їхати в Тарутіно сама. Шкода Лізку!
  А так дорога приносить купа задоволення - проїзджали містом і всюди,на кожному кроці помітні сліди Жовтня : тротуари, асфальт вкритий жовтогарячим листям, пусті кафешки і закутані люди...
Я навіть подивилась на Одесу з іншого боку - вже не так скептично і дещо по осінньому, без вчорашньої втоми...
А зараз - небо всіяне зірками і поки в телефоні не сіла батарея і в мене є навушники від  близького друга - моя дорога така позитивна і може наповнювати вічність своєю довершеність і нічними миганнями фар, я навіть не звертаю увагу на те, що десь серед поля цей старенький автобус зламався!.....
Але подорож на цьому не зупиниться....
Я це знаю точно !

Поїздка в Дніпро

Будь-яка поїздка починається з ретельної підготовки!
Мої плани і бажання теж були чималими! Ранок пройшов успішно, я попрала всі речі, які ще потрібно було в дорогу, купила круту дорожню сумку від Rebecca Minkoff і від цього вже була в ейфорії!
А потім все пішло...як би це пояснити, ну коли у вас є друзі, які знають що ви їдите на довго і всім здається ,що ви зустрінетесь лише на пів годинки, максимум хвилин сорок! Одна зустріч плавно переросла в другу, хмільне вино підкріпилось «кривавою мері »з бомбезним зажареним салом і сирком!
Ситуацію, як завжди рятуть чоловіки, які вчасно можуть все взяти в свої руки, ну майже все! В 23.15 ми забігли до хати ,а в 00.20 у нас поїзд!
І тепер почалось найстрашніше, як ви розумієте - збирання і добирання до поїзда.... В поспіху ми,  тобто я , не взяла багатьох речей, але « Хіба у речах щастя? » - переконувала я чоловіка потім!
Коли у тебе є друзі - це саме крутіше, що може бути, навіть якщо ти забудеш чи загубиш щойно куплену сумку від Rebecca Minkoff! Добра душа Сергія врятувала нас від чергового запізнення , після вісімнадцятигодинної рабської праці з моїм чоловіком - він відвіз нас на вокзал і ми встигли зробити обнімашки і заскочити у вагон в останні п'ять хвилин!
А у Львові нас знову зустріли друзі.... І тобі, ніби нікуди не потрібно їхати, ніби просто прийшов на смачну ранкову каву і безплатний круасан !
І ніби відстань вже не така безмежна, коли є поряд люди, які тобі не байдужі, які тебе люблять, які готові віддати останніх сто гривень, щоб тобі було добре.....
Обнімашки і потяг на Дніпро!
О, як такі спогади гріють у холодні вечірні вечори! Вони насичені таким теплом, чуйністю і добром!
Приїзд ми проспали і нас ледь не пришвартували в ДЕПО!
А найцікавіше було попереду -  ми забули рюкзак з документами, гаманцями, ноутбуком і трусами в маршрутці!
Тепер це смішно і кумедно, тоді так не здавалось.... А загалом подорожі  і є на те, щоб ставалися всякі історії, щось таке, що наповнює життя чудацтвами і неповторними спогадами!!!

Не запізнитись.

Встигла!  Вірніше запхалась в переповнену маршрутку перш, ніж почалась злива ! Дощ стікає сльозами по шибках... І люди.... усюди, з усіх боків. Стільки думок роїться в голові, немов бджоли, які ось ось вилетять з вулика, проте не завжди вони доречні, бо не має листка під рукою, щоб записати !
Збоку милий хлопець в зеленій курточці, такий колір як люблю, я сьогодні купила такого кольору шнурівки, а ще приємна дівчина з товстою обручкою, шалений водій...це все таке природне, невід'ємнє, але так швидко забувається - люди, дощ,  повсякдення,  це ніби краплинки нашого життя, воно йде, біжить стікає сльозинками по вікнах, а ми і далі галопом доганяємо втрачене, а незамінне -  у нас під носом!  Відкрились двері і ковток свіжого повітря, як іноді буває в буденності, а ми вже не в силі дихати, занадто втомлені, забагато злі, надміру зайняті!
Дощ зупинився, а я і далі запізнююся, не встигаю жити, бо люди, що поряд - вони такі!