Місто,дім, кава

Як    довго я чекала того часу, щоб нарешті попити смачну каву.... Хоча довго- це завжди відносне питання, адже можна довго чекати на зустріч, а можна довго чекати коли на плиті вариться молоко , можна довго плакати, але довше вибирати комусь подарунок . Наше життя складається з відносної дистанції, пропорцій, порівнянь, навіть наші смаки, уподобання, почуття - вони відносні до часу, людей, що нас оточують, наших звичок, погоди, і через нашу мінливість ще мільони нескладних заплутаних примх і забаганок! Отже, я страшенно хотіла смачної кави і морозива! А ще .... Писати..... Мовчати і писати,як ви зрозуміли - посидіти в якомусь кафетерії і знайти час для себе.
Правду кажучи у Чернівцях немає  так  багато закладів, де можна гарно відпочити, як не банально мені подобаються"Львівські пляцки", але зразу вас попереджаю, що то далеко не такий заклад, як у Львові,по перше - погано працює витяжка і все приміщення просякнуте прожареним і ще тут кусаються ціни. Вроді все :)  Я побрела далі вниз по Кобилянській і знайшла те,що шукала ( сьогодні я керувалася двома критеріями при виборі  кафешки- щоб були столики біля вікна і звичайно величезна кава!)!
Історія мала вийти не про це, але зрештою, що  вже написано.... Власне мала розказати, як приємно відчувати себе молодою. П'ю я каву , думу гадаю і підходить молодий гарний чоловік . На  вигляд  :" Точно молодший за мене!" - подумала про себе.  Випили ще по одній чашці.... Ще один заклад- тепер пропонував він.... Порожні вулиці і запах весни, який прокрадається в це місто, лізе під пальто і задерев'янілу душу....
Можна просто піти на побачення і незважати , що ти знаєш людину нканадцять років.... Просто надіслати геодезичні дані про своє місце знаходження і ніби почати стосунки з чистого листа.....

Київ галопом

Сьогодні  ми проїздом дихнути столичного повітря... Все так швидко,а відстань між часом не зменшується, вона рахує години проведені в метро, поїзді, маршрутках, таксі, чужих авто і всюди люди: чужі і далекі, близькі і не зовсім, друзі і рідні, а, всередині пустота, яку  так важко заповнити рядками фраз, сліз, дощу - холодного, по зимовому пекучого, неприємного. Сотні, сотні кілометрів , як сторінки непрочитаних книг, проїхати, проповзти, пройти , проридати, , щоб зустріти..... себе....
Таких міст, як сьогоднішній Київ, у моєму житті було десятки - лише  цятки на карті, без жодних емоцій, спогадів, бажанні повернутись, запам'ятати, прожити ще мить...
Кажуть, Київ гарне місто, може і так, але сьогодні він врізався мені в пам'ять, як мале замурзане хлопча, із наївними дрібними сльозинками і брудними дорогами, машинами  і навіть небом.....,