Літня подорож

Виникло шалене бажання написати резюме свого літа,і байдуже, що осінь наступає по п'ятах,але ще вчора я планувала їхати на море....
Вже давно і неодноразово я  засвоювала один життєвий урок: навчання коштує! Звичайно, воно,як і наші сподівання теж може бути різним: хтось розплачується зламаним життям, боргами, змарнованими  роками, перестигшими плодами у саду, невдячністю інших, беззмістовно проведеним часом і бла бла бла .... чим завгодно, що вкрало роки чи навіть дні твого життя.
Літо проходило собі по літньому : свіже повітря,помірне життя, читання книжок, дрібний ремонт на балконі, радше для душевного задоволення, ніж істинної потреби, підготовка до конгресу і всякі дрібнички,що доповнюють втрату друзів,переїзду,затяжного емоційного дискомфорту....
Я довго не погоджувалися на вмовляння чоловіка поїхати до нього в Австрію, де він трошки вирішив попрацювати. За декілька тижнів, що я була вдома,я нарешті сформувала свій крихкий кокон,де мені було добре,я не хотіла нікого бачити лише,щоб не вилазити з нього. І врешті-решт, ми подумали,що буде можливість поїхати на море, на пару днів. Море- тепле,солоне,  завжди з припливами і відпливами, із глибокою стабільністю і неймовірними    заходами сонця. Отже....я поїхала....
Перші дні потрібно було призвичаїтися до іншого життя, інших людей,які працювали на цій же будові. Я взяла декілька книг,які прочитала на одному подиху,а потім почала допомагати своєму чоловічку, щоб робота рухалася швидше і ми нарешті поїхали повалятися на пісочку......
І : не все так просто. Виявилося,що машина якою ми мали здійснювати свою невеличку подорож, нею вже не можна їхати, і ніби на ті вихідні потрібно попрацювати. " Нехай"- думала я : " ще один тиждень, не так багато!"
Я наполегливо працювала із самого ранку,до пізнього вечора, щоб нарешті  " енний" етап роботи був завершений. Знаєте, чомусь ті люди,які наймають тебе на роботу, часто думают, що " життя подарувало тобі неймовірний шанс"  у вигляді працювати   у них. І звичайно, твоєу основне призначення,коли ти ще й живеш на об'єкті, це - працювати, працювати і працювати,бо це ж їхній дім,а твої роботодавці  такі ж особливі і неповторні ...
Нехай кожен думає про себе що хоче,це його право і рушити якійсь ідеали зовсім не хочеться. Зрештою ми зійшлися, що ми поїдемо в гори,але переглянувши ціни - скоротили свій " відпуск" з шести днів до трьох. Знайшли озеро, готель і ..... одягнули відповідний настрій.
Не можу іноді зрозуміти, чому щось відбувається так, нібито тобі на зло?! На прохання хазяїна ми затрималися ще на два дні,а потім почався затяжний дощ,не такий,що у декілька годин - у декілька днів,чи тижнів, потім я  не дивилася прогноз погоди в Альпах, щоб не розстроюватися.
Робота, наполегливість, робота і шалене бажання зникнути і забути ті втрачені дні....
В останній тиждень, щось посміхнулося на моєму горизонті. Тітка їхала на море і запропонували мені приєднатися до них. І знаєте чим закінчилася моя історія? Мої мрії? Моє величезне бажання бути потрібною і віддавати сім'ї належну підтримку?
Банально,але гроші вони і в Африці гроші,і якщо в кишенях вітер,то в будь-якому випадку ти не завжди зможеш реалізувати свої плани. В кінці кінців мені не заплатили не лише, хоча б за один пропрацьований день, але і за дорогу туди і назад, їжу і всякі дрібниці побуту. Комусь бувало в житті обідно?! А дуже обідно? А дуже дуже дуже? От мені в кінці моєї поїзди за кордон так було. Добре,що чоловік розумів мій стан і отримав зарплату, то на дорогу додому у нас гроші знайшлися.
Я зробила декілька висновків :
по-перше, ніколи не очікуй від інших чогось, навіть людського розуміння чи вдячності;
по- друге, завжди будь готовий  йти на певні втрати,так, щоб не озиратися і не шкодувати за якимось " якби". Якщо так склалося, нехай - ти не можеш змінити? Не озирайся ! Життя допоможе рухатися вперед! ;
по - третє, не боятися піти. Краще раніше, ніж пізніше з колосальними втратами. Не боятися сказати : "Стоп", і піти. Не відчувати постійно свою соціальну відповідальність, почуття вини чи ще щось .
Нічого, що я не побувала на морі в омріяній Хорватії, моє життя на цьому етапі не зупиняється,у двері стукає осінь, я готова віддатися всій насолоді,що несе із собою ця пора року. Вона мене надихає і дає нереальний заряд і бадьорість, навіть, коли затяжний дощ омиває вікна моєї веранди.....

Напевно у кожного в житті бували миті, коли в міру емоційного піднесення, життєвого добробуту, задоволенням  собою або ще якихось сходжень векторів, здавалося,що життя - це така чудова затія, і всякі негаразди, конфлікти чи невдачі - це пуста трата нашого часу, емоцій чи занадто велика жертва для певних стосунків.
Але буває і навпаки,і чомусь це " навпаки" - ,як правило, затяжне, болюче,колюче, завдає гніту і сум'яття і тягнеться  роками, як довжелезні вагони в порохотяга.
Знітившись у власній шкарлупі тобі видається весь світ відчуженим і пустим, хочеться скрутитися клубочком і завмерти до наступної осені, чи зими,чи наступної зустрічі,чи ще чогось такого непомітного, але й важливого водночас....
Чомусь саме в цьому стані порожнечі і паралельно безмежної внутрішньої пустелі ми робимо власні судження про себе, переоцінюємо себе у соціумі і своїй соціальній належності, власної значимості та свого внеску у безвимірний простір життя.
І.... тут ключовий момент у  98%-ах  ти доходиш неправильного висновку, а якщо ти встиг вже запертися у цій кожусі неприступності, емоційної кволості, тоді точно від тебе починає "смердіти", але, стоп,пауза - банальність : ти не відчуваєш цього "штину", бо звик до нього і вважаєш це неприйнятне відчуття - цілком звичним, адекватним, навіть рідним. А близької, насправді потрібної тобі людинки ти не кличиш, не хочеш пригорнути, та й так сильно і міцно,щоб та оболонка прорвалася  і ввесь світ довкола перестав існувати....
В кінці ти  приходиш до висновку,що ніколи не станеш Пікассо, Бахом, Г.Фордом чи будь-якою особою,що нібито  зробила внесок у розвиток цілого людства. Але, ніхто, майже ніколи, не згадує про десятки чи то й сотні попередників,які протоптували шлях,на  якому з'явився оцей відомий геній!
І суть усього навіть не в тому,чи тебе пам'ятатимуть покоління, зрештою,нехай навіть вже  твої внуки забудуть про тебе - це не має значення,це глибоко порожнє, обезцінене кожним наступним етапом, кроком, днем- важливо те,ким ти є сьогодні для самого себе і незамінних тобі людей - це принесе  усю повноту насолоди життям. Нехай твоє ім'я  не згадають вже завтра, але сьогодні ти можеш втілювати найпрекрасніший аромат - дивний п'янкий запах,що несе із собою кожний подих, наступна хвилина твоєї історії.