Межа

Буває ми створюємо певні бар'єри у своєму розумі і вже не розуміємо - це реальність чи надумані перешкоди .
Наприклад, іноді, ми можемо дивитися на якусь людину і в думках розуміємо,що ніколи не докотилася б до такого стану.І це правда! Є межа, за яку ми ніколи не перейдемо і обставини тут ні до чого. Але є і друга сторона нашого життя: ми дивимося на гарно одягнених перспективних молодих людей, у дорогих машинах і т.д. і можна теж поставити грань: зі мною цього ніколи не може бути, я не з такої сім'ї, не з таким розумом, я не можу, ніколи не стану таким! І я не говорю про те, щоб розвивати матеріалістичний склад розуму і ставити лише цілі пов'язані з грошима чи кар'єрою! Ні,не про це мова! Не формуємо бар'єри, яких немає, не малюймо кругом себе межі, які всього навсього можуть бути лише у нашій голові....
Живіть кожну хвилину, а все інше... воно прийде, якщо входити в простір своїх мрій!!!

Метро Парижу!

Я в захваті від паризького метро. І це з декількох причин.
По перше, воно працює до 1год і починає стартувати о 5 ранку. Нам завжди попадалися вічливі і доброзичливі працівники на інформації, старалися пояснити жестами чи на карті, як добратися і який квиток вигідно купити.
В Парижі є дванадцять розгалужень метрополітену, дванадцять!!! Плюс поїзд підземний (двохповерхоивй), трамваї, автобуси, шатли ( великі автобуси, вони курсують в сусідні містечка, наприклад Бове). З одного кінця міста в інший можна добратися за півтора години.
Хтось їхав в метро без машиніста..... ?Спробуйте сісти в перший вагон , на перше крісло!
Інша особливість - під землею на великих переходах працюють магазини, кафе, продають усе: шарфи, парфуми, квіти, брилки, фрукти, одяг. Ціни доволі помірні, якщо тобі щось подобається варто зразу це брати, бо у лабіринті переходів навряд чи зможеш попасти цю в  саму точку!
А ще - запах! Він усюди!
Тим не менше, що все так зручно, ми щодня пішком намотували круги від п'ятнадцяти до двадцяти кілометрів, бо ціни, як не як - кусаються!

Подорожуєте, воно того варте!

Дісней ленд! Мрія чи реальність?!

Напевно ми всі чекали цього дня чи не найбільше, бо в день приїзду  відклали по 50євро на довгоочікувані дитячі мрії!
Квитків ми не мали, тому вирішили ризикнути.
Виходиш з метро і зразу починається інший світ. Потрапивши на територію ми скоро збагнути,що з нашим статками далеко не розбіжимося. В касі квиток коштує вже 98євро, тому , коли плануєте такий похід завчасно купляйте білетики через Інтернет!
Ми не здавалися, бо ми  дівчата не подарунок! На виході до нас сам підійшов "месний" і ми вторгувалися, іншими словами - попали на акцію, супер пропозицію!
Далі ми йшли в прискореному темпі, а коли зайшли в Дісней - то почали скакати і танцювати від щастя! Важко описати словами враження і емоції, які наповнювали і переповнювали мене в цю мить.Щось неймовірне! Ти насправді пропадаєш у казку! Всюди грає музика, а повітря наповнене чудовими запахами. Діти танцюють, дорослі тримаюся за ручки і усміхаються, на голові вушка Мікі Мауса! Будиночки зроблені, як у відомих мультфільмах Діснейленду. Підозрюю, ніби спеціально для дорослих побудували іграшкові  вулиці, доми, парки. Різні зони відтворюють певний  мультфільм : зоряні війни, Мауглі, Аладін, Острів скарбів і т.д.
Години минають тут непомітно. Ти живеш у казці!
Чому після ейфорії , як правило наступає відчуття спустошення і відчаю? Від того, що ти самотній серед цієї маси людей ? А може через те,що зараз прийдеться повертається у реальний світ? Через те,що казки у нашому житті так бракує?!
Не знаю, я готова була розридатися , лише ,щоб такі почуття прекрасного і неповторного не покидали мене. Ще годинку погуляла і близько одинадцятої вечора пішла до метро.
В місті не так безпечного і різнокольорово, як у тому світі , тому половину дорог бігла, а іншу старалася взяти себе в руки, щоб не панікувати, поверталася я сама!
День закінчився, ще один неповторний день!
Не шкодую про жоден потрачений цент, бо це справді було круто!
Не бійтеся мріяти - бо мрія так близько, коли ти сам віриш у неї!

Пригоди на Ейфелевій вежі!

День    йшов по звичному розкладу.
Ввечері ми планували піти на вежу, відмітитись у підніжку її чотирьох ніг і попити каву на шумній вулиці цього чудесного міста!
Все пішло наступним чином:
Прогулялися по Марсовому полі, понюхали квіти, повалялися на травичці, зробили фото і..... пройшли фейс контроль, щоб купити квитки. Юля мала йти пішки, Віта - підніматися на ліфті , я - лежати на галявині і насолоджуватися стальним гігантом на фоні голубого неба!
Всі розійшлися і домовились зустрітися біля .....з правого боку, десь на галявині, так по дівчачому!
Пройшла година. Я з насолодою спостерігала за людьми : туристами, сім'ями, закоханими, студентами. Зробила навіть відео одного весільного хору дружб, менше з тим. Я роздумувала про життя і цінності, норми, за якими живуть люди, над важкою працею темношкірих, які продають ейфелки, над почуттями , як вони розвиваються і чому так приємно, коли вдох, можна мовчки дивитися, як світитися башня і думати про одне, мріями, тихо здихати і без слів розуміти людину, яка тебе ніжно обіймає ззаду.... Мене переповнювали приємні почуття, незважаючи на те, що я була одна.
Пройшла друга година. Мені стало холодно.  Я почала прогулюватися в надії побачити дівчат! Час йшов. В мене практично сідав телефон і я ніяк не могла підключитися до інтернету.
22:30
Я розуміла, що потрібно йти, бо додому добиратися не менше години.
По дорозі вай фай не підключався і телефон здав свої позиції, я подумала, що його теж втомив сьогоднішній день і постійний пошук інтернету . Не знала, як зконтактуватися. Я сіла на " зелену " лінію і у вікно спостерігала, як віддаляється вежка. Неповторним моментом стало те, що у вагон зайшов молодий марокканець і почав грати на баяні! Ці декілька зупинок- не знаю, мабуть, можна прирівняти до емоційного оргазму!
Потім я перейшла на іншу станцію.
Сіла, як мені здавалося на свою гілку. Вийшла. І зовсім не звернула уваги ,що станція Vincennes має два розгалуження. На годиннику було 23:30 і ,коли  я опинилася на вулиці мене дещо охопила паніка. Зупинка не та, плюс в мене через хвилин двадцять закінчується квиток! Ламаною англійською я пояснила чоловіку на інформації куди мені потрібно. На пероні не було багато людей, а ті, які їхали в моєму напрямку - темношкірі. І що зробило з нами суспільство, хочеш не хочеш, і як би ти не стверджував,що немає жодного расового упередження - насправді це не так, і тобі просто моторошно, коли тебе оточують лише темні люди.
На нашій зупинці є точка доступу до безкоштовного інтернету, але люди не вірте тим блогерам чи сайтам, де пише, що інтернет у Парижі на кожному кроці! Це брехня! Насправді потрібно всюди авторизуватися, на що йде купа часу, а в ресторані - просити логін.
Історія моя в тому, що телефон повністю збісився і відмовився працювати. До ніякого інтернету я не законектилась. Додому мій маршрут складав 23 хвилини пішки в прискореному темпі, під гору. В кафе подорозі було шумно, на велосипеді бачила хлопчика і одну маму , яка гуляла з дитиною! Це додало мені впевненості, тим не менше, страх догнав мене до дому,як скажений пес! І я цілу дорогу думала- якщо я вижила на полярному колі, у дрімучих шведських лісах, то невже не протримаюся у десятимільонному Парижі?! Ну і що,що сама!?
І тут моя реальність - ворота закриті , в хаті нікого не було. Тепер справді тривожні думки зароїлися в голові. Не проходить і п'яти хвилин, як біжить другий скажений пес - Віток! Теж сама і це було вже не смішно, година: 00:25 наступного дня.
Віта в шаленій паніці.
Ми залишаємо речі і з двома пробитими мозулями зносу біжимо на станцію в надії зустріти Юлю!
Скотилися, я гадаю за п'ятнадцять хвилин! Як виявилося ми розминулися з нею в  лічені хвилини, вона щойно була тут!!! Прийшли повідомлення на вайбер!
Ми  взяли себе в руки і погнали по проспекту назад! Нашу страшенну втому змило,  коли  зустріли Юлю цілою і неушкодженою. Як виявилося пізніше, є два рівні на Ейфелевій вежі - для піших одна зона , для ліфтів інша. Вони обидвоє чекали один одного дві години, але на різних рівнях!
А зараз я сиджу на Монмарті і п'ю вино, але це вже інша історія, інші відчуття , бо тут жили і творили стільки художників, письменників, і знімали "Амелі" з Одрі Тоту, моєю улюбленою акторкою, з якою я  планувала зустрітися.
:) Навіть пробили її  адресу тепер наші спільні французькі знайомі!
Але це теж вже інша історія , яка не про вежу!

Париж! День 3

Нарешті почався відпочинок!
Справжній! Без інтернету і телефону, родичів, знайомих, нав'язаних комплексів і необ'єктивних порад...
Купили квитки і прямуємо до Тріумфальної арки!
Тепер потрібно зорієнтуватись у місті без інтернету і gps навігації....
Вертаємось до уроків географії і геолокації , щоб не загубитися і встигнути все побачити.
А ще, так незвично чути всюди французьку, яку ти взагалі не кумекаєш!
Ще один нюанс з добиранням: квитки,як виявилося тут зовсім не з дешевих. Ми живемо у третій зоні, а це означає, щоб добратися в потрібну точку - квиток на 1.5 год коштує 2.7 євро, денний 11.5 євро, на три дні 25.85 євро, п'ять днів - 37.25, от і роби що хочеш, якщо в розумі відразу множиш цю суму на 30!
Сьогодні ми зустрінемося з Крісом, який сам з Англії, але живе в Німеччині, Віта познайомились з ним у Лондоні, він знає російську і ми  попиємо кави і поспілкуємося на інтелектувльні теми! Надіємось, що він проведе нам невелику екскурсію, бо добре знає історію!
Ох, ця Франція!

Париж. Аеропорт. День 2

Нічні пригоди закінчились доволі успішно і ми так сяк (ком сі ком са,як кажуть французи) проїхали кордон о 1.20 ранку!
Всі були голодні і ледь стримувалися, щоб не справити свої потреби прямо в машині!
Дивна ейфорія,що ми вже нарешті в Польщі, підштовхнула водія до думки потрібно трошки проїхати,а потім стати повечеряти !
Так ми прибули у Катовіце. Поснідали і почемчекували у аеропорт! Не встигли ми розстатися із пасажирами машини, як справжня халепа впала на мою голову! Виявилось, що мій чемодан чуточку завеликий і не зовсім відповідних габаритів, за все це прийдеться доплатити 179 злотих (1300 грн, що дорожче за сам квиток в Париж)!!!
Знайте,що істерика в такій ситуації вам не допоможе і у вас є лише два варіанти: доплатити або лишити валізу прямо в аеропорту. Або ж слід подумати про запасний варіант В, супер В , я б навіть сказала! Помінятися з кимось сумками. Можна "построїти глазки" або просити про допомогу використовуючи усі вміння і навички! Одже, як ви зрозуміли,я  не лише лечу лов костом, уся моя подорож - лов кост! Знайшлася на диво рідкісна благородна людина, яка з готовністю помінялася зі мною валізами!
І ось ми в терміналі!
Радісні і з зітхнувши з полегшенням - чекали свого рейсу!
І ніякі побічні негаразди,типа діареї, пустого шлунка і те, що я забула в  машині страховку - не  могли вже повпливати на радість , що ти піднімаєшся над хмаринками і летиш.....летиш, як птахи - на захід!!!

Подорож в Париж! День 1. Кордон

Мої друзі і рідкісні вороги, які зашпонтались на моїй сторінці!
Почалися мої пригоди такої спонтанної подорожі Львів - Париж!
Все було отако:
Їду одного весняного ранку у Львів, і страшенно захотілося написати Вітку, типа ти мені сьогодні снилася,що ми з тобою їхали в Стокгольм і мали двадцять євро в кишені. Віток мені відписує за одну хвилину : " Я насправді їду через два тижні, але не в Швецію,а  в Париж!"
"Можна з тобою!?" - не довго думаючи я.
"Звичайно!" - не знаю чи розуміла Віта, що цього слова мені достатньо, щоб усе почалося!
Вірус запущений!
Тепер треба придумати звідки взяти гроші!
Ідеї?
Як терміново заробити бабулєси і летіти в Париж!?? Я напросилася в напарники на роботу до свого чоловіка! Важко трудилася два тижні, до останнього дня: стелила пінопласт, кріпила його до бетону, мотали теплу підлогу (за один день 600м), бурила стіни і нервові клітини.
Інша ідея, яка прийшла в мою голову - організувати, так би мовити благодійний фонд : " На мрію!". Писала в  соціальних мережах і розповідала  всім, як хочу валятися на зеленій травичці біля Лувру і що ця подорож потрібна мені більше, ніж повітря!!!
І ось я тут - на кордоні, з мінімальними коштами, але чималими амбіціями і мріями дихати паризьким повітрям і гуляти, пити вино і смачну каву, жити іншим життям і просто .... жити...
З усмішками на обличчі ми під'їхали на кордон в Краковці! Стояли, стояли, сунулись і повзли в черзі, грали карти, пили каву, їли канапки і чекали, коли закінчиться черга і ми попадемо в довгоочікувану Європу.
Пройшло п'ять годин!
Водій не витримав і об'їхав сто машин, бо до літака залишалося не так багато часу!
Ми чемно продовжуємо чекати, коли пройдемо польський кордон і попадемо "туди", де краще, де ближче до мрії!