Двоє

Хотіла поділитися одним фрагментом з мого "сьогодні'.
Сиджу я на лавочці в парку, ніжуся теплим сонячним промінням. Приходить подружжя, десь до  тридцяти. У візочку синочок з модними номерами "Максим". Сіли. Вона  така мила і тендітна, з привабливими рисами обличчя, фігура, як у Дюймовочки, коротенька пишна спідниця - одним словом ,спокійно  могла б  бути якоюсь кіноакторкою чи моделлю. Він звичайний мужлан ( на вигляд). Трохи не бритий,з невеликим пузо . Вони сиділи один біля одного,як знайомі :він  не дивився на неї, вона не торкалася його руки.
Мені здається,що вони навіть не знають про що поговорити, коли залишаються один на один.  Стало їх шкода, бо чомусь ми звикаємо до речей, які насправді не є будденими! Поцілунок, дотик до шкіри, запах волосся, поглажування по плечі, затяжні обійми, спокійний танець і дивоглядки перед сном.
Чому проходить бажання любити, дорожити, підносити до небес, страждати безсонням і просити пробачення через будь-які дрібниці?
А може все справа в тому,що ми розівчилися думати і розуміти,що насправді є незамінним, важливим, першочергове, єдине???
Може ми по справжньому не вміємо кохати , бо цього не вчать, цього немає і в   сучасних сім'ях?!
А може іншим так зручніше - не думати, бо суспільства в якому ми формуємось так привчає нас - працювати, а не любити і поважати?!?

Відстань

Що  таке відстань між нами? Це коли одна близька людина в Берліні, інша ось-, ось їде в Брюсель чи Амстердам.
І ці сотні кілометрів, хотілося б сказати, що нічого страшного, це дрібниці і ми швидко зустрінемось, посидимо у нашому рідному Львові, але.....ми так далеко один від одного.
Ми стикаємося із новими емоціями, переживаннями,  зустрічі, нічне місто, чуже ліжко і холодні вечори, терпке вино і  притуплені спогади, незрозумілі знайомі чи родичі.....  а мені всеодно  хочеться до тебе,і нічого не можу міняти, і не хочу нових людей впускати у своє серце, бо ви незамінні......

Дощ

Тихо спокійно падає дощ.... І чому ти щоразу , коли приходиш,падаєш чи ідеш закохуєш мене в себе?!..... Твої кроки такі повільні,можливо дещо втомлені чи нещасні, не знаю,я ще не розібралася до кінця, але ти  крокуєш до мене.
Навкруги тихо, лише чути  вечірнє моросіння,як нічне несподіване побачення!
Відчуття підсилюються в самоті і під теплою ковдрою....
Дощ на долонях, він змиває залишки сьогоднішнього дня, пережитих емоцій і ніжної ностальгії.
Так тепло, можливо душа на пряму пов'язана з пириною , а може їй добре,бо наступило "сьогодні".....

Злива

Дощ. Така скажена літня злива. Навкруги біло від рясноти крапель. Їх тисячі, мабуть. А потім грім  ,такий що наскрізь проймає благословіння і ніжний трепет.... Цей дощ чомусь завжди триває лічені хвилини, але він до болю прекрасний. Опісля повітря стає невгамовного насичене мільйонами запахами,  приглушені звуки і повсюдний перегук птахів.
Ця мить- вона чарівна!
Подібно у житті йдуть зливи, іноді такі,що наскрізь промокаєш від рутини і буденності, аж чвакає у  мештах від власної безвиході. Але після,воно до речі, завжди настає - після відбувається щось незрозуміле і прекрасне . Збвлансовуются почуття, стосунки, внутрішній світ - і ти того не сподіваючись  передаєш стільки "кольорів" і "запахів", інші навіть мліють від твоєї метаморфози, від твого стану і тепла.
Гроза - вона завжди припиняється, пам'ятай про це..... Завжди...
...... Виходить сонце і наступає завтра, інший день................
Будь сильним , щоб не захворіти від проливних дощів, а зловити перші промені сонця ......

Люди з нашого життя

Знайшла цікаву статтю і просто захотіла поділитися з тобою, бо  в кожного з нас є люди, які пускають коріння всередині нас і вимальовується певний симбіоз,і нам здається,що ми без тієї людинки не проживемо, але.... прожили, прорахували дні,продихали....
І факт в тому,що ми вже не в силах змінити бодай щось, щось, щось, когось....
Ось моя знахідка, надіюсь вона вам стане в пригоді, або заспокоїть розчавлені почуття:
"Деяким людям судилося бути тимчасовими у нашому житті, і це нормально.

Ми зустрічаємо людей не випадково. Завжди є якась причина, чому хтось приходить в наше життя і йде з нього. І найскладніше усвідомити, що деяким людям судилося бути з нами лише ненадовго.

Люди, які приходять і швидко йдуть з нашого життя — зазвичай ті, хто відкриває нас новим можливостям і способам росту і розвитку.

Ми не хочемо відпускати таких людей, тому що починаємо звикати до них. Але ми не розуміємо, що декому судилося бути тимчасовими у нашому житті, як би ми не хотіли зворотного.

"Не все повинно стати чимось прекрасним і довговічним. Деякі люди приходять у ваше життя, щоб показати, що правильно, а що неправильно, показати, ким ви можете бути, навчити вас любити себе, змусити вас почувати себе краще, або просто бути тим, з ким ви можете гуляти ночами і виливати свою душу. Не кожен залишиться назавжди, а ми повинні продовжувати йти і бути вдячними їм за те, що вони нам дали", — письменник Емері Аллен.

Я згадую мої найяскравіші знайомства і тепер розумію, чому кожна людина приходила в моє життя, і як вона вплинула на те, яка я сьогодні. Я ділилася своїми найглибшими думками, страхами, секретами і мріями з людьми, яких більше немає в моєму житті. Я не шкодую про це, тому що на той момент це було саме те, що я хотіла робити.

Мені завжди здавалося приголомшливим те, що наше життя перетинається із життям стількох людей, і навіть якщо ти знаєш когось зовсім недовго, ти можеш вплинути на його життя і його історію. Дивитися на все це з цієї точки зору дуже хвилююче.

Чим швидше ми зрозуміємо, що не кожному судилося бути частиною нашого життя, тим легше нам буде занурюватися у нові стосунки і цінувати час із певною людиною, дозволяючи їй піти тоді, коли прийде час. Ми повинні вичавити по-максимуму з того часу, який у нас є один з одним, і зосередитися на сьогоденні. Відпустити очікування, припущення і насичуватися якомога більше спілкуванням з людьми.

"Я бачу багато людей у мертвих стосунках — не тільки між хлопцями і дівчатами. Багато опиняються у застійній дружбі. Якби люди менше боялися закінчувати щось, вони б отримували від життя більше. Ви зустрічаєте потрібну людину в потрібний час, і вона заповнює щось у вашому житті. Ви заповнюєте щось у її. Але в цьому є межа", — співачка Лора Марлінг.

Якщо ви втрачаєте когось у своєму житті, не втрачайте себе.

Завжди пам'ятайте, що просто тому, що деякі люди тимчасові у вашому житті, це не робить ваші з ними спогади і досвід менш важливими.

Автор невідомий."

Сьогодні

Раптом тобі захочеться жити?!
Зробити сотні фото і гріти цими хвилинами серце!?
Пускати мильні кульки!
Дурачитись! Нарвати велетенський букет бузку чи інших квітів?!
Ходити босими ...... А потім податись у місто, засісти в тихому кафе, пройтись вернісажем чи ще якоюсь виставкою, похіхікати з прохожих і попліткувати про життя.....
Вдихнути Львова і піти в книгарню,чи прокататися на сучасному трамваї - все це байдуже, сьогодні ти будеш зі мною, сьогодні місто буде наше, як і цей день, як останні дні весни і нашого шаленого бажання жити і не розлучатися......
Цей час багато означає для мене і нехай пам'ять стирає наші дні, але зараз - я хочу бути з тобою!