Дніпро - Одесса

Цікаво , як осінь має свій запах чи відтінок , як кожна придбана нова річ дає своє відчуття задоволення або несподіваний подарунок приносить відчуття потрібності,  подібно й подорожі поєднюють подібні враження, мають свій відтінок і тонкий особливий смак ніжності й ейфорії! 
І знову години дороги.... Поїзди, квитки, нічні подорожні, випадкові одноразові знайомства і друзі, справжні друзі , яких гартує і випробовує дорога!
Мій блог скоро буде про чудових людей, якими обдарувало мене життя, не маючи нічого можна так багато здобути, безцінне - дружбу!
Нас проводжали на поїзд... Після важкого робочого дня дівчата приїхали на вокзал, щоб попрощатися і принесли нам снікерси і шаріки! Влад допоміг із сумкою Лізі, бо в неї порвалась шлейка, а мені - просто незнайомий чоловік,  бо в моєї валізи відвалилась ручка!  Ми як миші збіглися на вокзал,  пахло холодом і дорогою. Я так не люблю прощатись, це боляче....
В Одесі ми були 6.30 і,  мабуть,  лише в нашій країні таке реально, бо це тупо нереально - ти не можеш посидіти в залі очікування, якщо в тебе немає квитка на поїзд, якщо ти приїхав і потрібно почекати - це не рахується , незважаючи на те, що зал практично був порожній, касирка готова була викликати міліцію, лише, щоб ми покинули зал . Залишилось сидіти на мрамурній підлозі у фоє вокзалу.  На щастя не довго, бо «правдивий друг любить за всякого часу » і такі друзі з'являються , коли ти потребуєш допомоги, чи переживаєш найгнітючіші почуття. Ліза набрала Катю і ми в сьомій ранку цілим гуртом,  як справжні біженці завалились в її затишну невеличку квартиру....
Може на цьому історія і закінчилася, як би Ліза не захворіла і не злягла з температурою!  Хлопці поїхали перші, ми залишились і лягли спати....
А потім їй не стала краще і я змушена була їхати в Тарутіно сама. Шкода Лізку!
  А так дорога приносить купа задоволення - проїзджали містом і всюди,на кожному кроці помітні сліди Жовтня : тротуари, асфальт вкритий жовтогарячим листям, пусті кафешки і закутані люди...
Я навіть подивилась на Одесу з іншого боку - вже не так скептично і дещо по осінньому, без вчорашньої втоми...
А зараз - небо всіяне зірками і поки в телефоні не сіла батарея і в мене є навушники від  близького друга - моя дорога така позитивна і може наповнювати вічність своєю довершеність і нічними миганнями фар, я навіть не звертаю увагу на те, що десь серед поля цей старенький автобус зламався!.....
Але подорож на цьому не зупиниться....
Я це знаю точно !