Не запізнитись.

Встигла!  Вірніше запхалась в переповнену маршрутку перш, ніж почалась злива ! Дощ стікає сльозами по шибках... І люди.... усюди, з усіх боків. Стільки думок роїться в голові, немов бджоли, які ось ось вилетять з вулика, проте не завжди вони доречні, бо не має листка під рукою, щоб записати !
Збоку милий хлопець в зеленій курточці, такий колір як люблю, я сьогодні купила такого кольору шнурівки, а ще приємна дівчина з товстою обручкою, шалений водій...це все таке природне, невід'ємнє, але так швидко забувається - люди, дощ,  повсякдення,  це ніби краплинки нашого життя, воно йде, біжить стікає сльозинками по вікнах, а ми і далі галопом доганяємо втрачене, а незамінне -  у нас під носом!  Відкрились двері і ковток свіжого повітря, як іноді буває в буденності, а ми вже не в силі дихати, занадто втомлені, забагато злі, надміру зайняті!
Дощ зупинився, а я і далі запізнююся, не встигаю жити, бо люди, що поряд - вони такі!