Якби наші слова викласти в один рядок, цікаво вони б склалися в  кілометри? Вони б досягнули Владивостока чи Пекіна, а може Мадагаскар або Сомалі? Хто ми, якщо наші почуття перетворити в пазли, а потім жбурнути їх до ніг?
Чи легко себе поважати, якщо дозволяєш робити боляче людинці, яку любиш?
Мабуть, кожному приходилось робити всередині порядок після того,як там промчав тайфун?! Але жити після урагану - набагато складніше.
Як впорядкувати, як поскладати усе на свої місця?
Якщо б розвісити почуття на ниточку,як горошини, вони б важили з пів тони, а може цілу тону,а може наше життя туди б помістилося???