Друг

Зовсім нещодавно я розсталась з людьми, яких люблю…
Як сумно, невже ми приречені на розлуки? На постійні пошуки, спогад і відчайдушне бажання зробити себе щасливим? Чи знову я побачу тебе, чи зустрінусь з тобою на певному відрізку часу, який неминуче веде до розлуки?
Хочеться пити…
Невже це ми? Вдивляюсь на фотографії на яких ми молоді, безневинні, усміхнені. Тепер же у нас появились зморшки, можливо не стільки на обличчі, як на душі, тепер ми крихти минулого зшкрябуємо у своїй пам’яті, потрохи – потрохи пригадуємо прожиті роки: окремо, на емоційній відстані один від одного. О боже, як же ми себе прирекли? Тепер не в наших силах щось повернути?! Лише зрідка перетнуться наші дні, а може лише хвилини...
Минуле… наше? Їхнє…твоє…
Жовтень