Ніколи не розумію людей, які приходять компанією в якийсь ресторан і спілкування зводиться лише до того, який салат,чи прожере м'ясо, що чим приправлене,а в кінці на додаток до всього- скільки хто кому винен і починають шукати дріб'язок по кишенях, розрахуватися за спожиту і забуту їжу.Найстрашніше, що може бути - ти когось чекаєш,  а він ніяк не приходить, ніяк не стукає в твоє життя. Хтось депортувався, ,а хтось тихо емігрував в інше життя .....

Я знаю,що у Львові найкращий ресторан - "Open", що на Театральній і мені ні з ким нічого не потрібно обговорювати, бо тут самий смачний сир фета і салати!

Кава - "Львівські круасани" або "Львівська мануфактура кави" - ти вже насолоджуєшся їжею і можеш читати, якщо сам, думати, дивитися на вулицю і голубів, людей і їхні звички, дощ чи зливу,і яка різниця, що плов,на твою думку пересолений чи можливо чай захолодний??? Я б швидше поговорила про молоду сім'ю, яка сидить навпроти мене і мовчки...., вибачте за слово, напихаються, бо за весь спільно проведений час вона сказала два речення на кшталт : "Нормальні овочі".

Ви чуєте їх,чи бачите себе у них!? Як можна на німо їсти, навіть глухі люди спілкуються за допомогою жестів!?

Невже наше суспільствонастільки черстве? Не в їжі справа, люди, а в людях, коли ми навчимося говорити і слухати, розуміти і щиро співчувати, мовчати, коли справді потрібно і  не сердитися, коли чуємо не те, що нам до вподоби?