Ранки тепер такі холодні, для того, щоб поснідати в саду приходиться обмотуватися одіялом і робити собі маленьку нірку,щоб сьорьбати каву.
Я навіть купила величезний шерстяний светр, щоб потопати в ньому, коли мерзне душа.
Люблю  осінній світанок - особливо коли неквапливий, коли можна провести його в роздумах, або, поніжитися в ліжечку, коли прислухатися до вітру і шелесту вітру,як він обриває листя і кружляє з ним у вальсі, як поодиноку гудять бджоли і стукає у грудях серце.... без права жити.....лиши битися.....

Я сильно скучила за людьми, яких люблю, які живуть у мені,у моїх снах,у моєму минулому, у спогадах, розмовах, солодких вечорах і дружніх обіймах, але на жаль, не в моєму житті, не у "сьогодні", чи "завтра". І ще - зранку самий відповідний момент, щоб поплакати, є надія, що до вечора сльози не будуть такими солоними, а стануть краплинами роси, води, туману.....