Знову про нічний дощ, бо ця погода колись зведе мене з розуму...
Сиджу в машині, по шибці поволі сповзають краплини, дощ стукає по криші і, мабуть, усе життя складається з таких всяких миттєвостей і чекання наступного.... дощу, теплого ліжка, гарячих обіймів...
Не дозволяйте життю проходити повз вас не помічаючи таких яскравих,мокрих, не буденних заплаканих  осінніх вечорів, як сьогодні ...

Дощ ніколи не може бути чимось звичайним - він завжди несе в собі неповторність і трішки суму, але так чуть-чуть, зовсім небагато:)