Ми сумуємо, плачемо чи горюємо і , напевне, не за людиною,а за хвилинами,які провели разом, за почуттями, які пережили, враженнями, якими ділилися, розумінням у чужій голові, тишиною і запахом волосся, кінчиками пальців і смаком свіжих фруктів, наприклад клубніки чи персиків,  м'ятної кави і безтурботності, вітру у полі, квітами без причини, мембрани наших днів - наших, де ми щасливі від відчуттів,що наповнює життя.
Ми сумуємо і плачемо не за кимось,а за собою і тим,якими ми були, якими дозволили собі бути і точно знаємо,що ми можемо такими стати....
Ми проливаємо сльози не стільки від бажання побачитись,а бути і залишитися, і плачемо, бо вже пішли, а майбутнє - інше, без тих хвиль, і чекань,і просто "завтра"....