Мабуть, це знову буде про дощ чи мою невизначеність і як доводиться жити з собою і своїми дивними стереотипами, і шаленого кохання...до дощу і сірих хмар, і пустих вулиць....
Якось дивно бути у місці , яке ти полюбив, але без людини, з якою ти його надибав. І кава та сама, і атмосфера кав'ярні, і книжка поруч і великі шиби, і м'який диван, і дощ, і приємна самотність, але почуття - не ті. Буває змішане почуття щастя із смутком, розпачем та ейфорії, якщо правильно підібрані фрази внутрішньої  гармонії чи, можливо, дизгармонії??! В когось таке буває?
Про те чи йти в " Custo coffe", я звичайно вагалася, бо....я тепер часто вагаюся і не знаю який варіант"правильний", менше з тим... навіть тепер, коли я  на омріяному диванчику і в супер затишній атмосфері - я кожен раз почуваю себе незручно, коли заходять люди і дивляться на мій столик- бо він самий крутий, а я, напевне, комусь мішаю. Такі речі просто вбивають мою хвору свідомість і, ні  як не дають можливість сповна насолодитися цими солодкими хвилинами кавування....,