Повітря, повітря в цій нічній пустоті його так бракує ...
Як не вистачає свіжих думок і здорового глузду, щоб зрозуміти куди їхати і як почати новий день.
« Ця подорож вже завершина, а швидкість ще двісті », а швидкість, її ж не збавити однією ручкою стоп крана.
Нехай очі не просихають від сліз, бо розлука - це гірка правда, вона викручує не лише життя, а й руки від безсилля кудись помчатись і зустріти кохану людинку! І нічні рейси, чекання в пустоті, без надії побачити знайомі очі, усмішку...
Переписки в довгі милі....
Знову відстань, яка все руйнує, яка катує нас і наші натягнуті нерви, пускаються сльози хоча... ,може це і каплі, ніхто не помітить їх у власній рутині та в холодній зимі!
Прийди... Коли нікуди їхати чи бігти, чи мчати ...
Немає коментарів:
Дописати коментар