Чернівці - Львів

Сьогодні місяць, календарний місяць, як я залишила це місто і часточку свого життя у ньому. І здавалося б що це зовсім не багато, але в одну мить час зупинився, так, він має таку здатність - завмирати, як це стається при сильному здивуванні - ти ніби на долі секунди випадаєш із власного життя, завмираєш; або при задоволенні чи стрибку із парашута - заворожено застигаєш, не ворушишся, щоб не налякати щастя, подих, ейфорію! 
В мене місяць застряг в одній точці - ніяк не може зсунутись з одного місця, ніби сам себе приклеїв і поволі, без докорів сумління розкладає моє щастя на мільйони атомів і розчиняє у повітрі, пускає по буденності і притрушує холодним снігом.... 
Завтра я знову зустріну тебе, моє місто, мій Львове , може ти зрушиш цей магніт з моєї душі?!  Може в своїх чемоданах я повезу крихту власного щастя, а не лише речі, канапки, тугу і сльози?  Може ти відпустиш мене? Ти прикував мене до свого серця, а мені потрібно їхати далі, у мене свій квиток, свій вагон, своє купе........
А може вся справа в самотності і те, що я зуміла її розгадати, а ти взамін нещадно впустив коріння в мій мозок і паралізував кожен нейрон, роботу кожної клітини?! І я живу, без тебе...... дихаю.....
Мені потрібно їхати далі, сьогодні я з тобою не на довго, лише так, щоб заглянути у вічі, видихнути і мчати....
Так хочу впасти в твої обійми і на мить забути, що ти чужий, Львове....