Освенцім - табір смерті.

Сьогодні Освенцім - тихе спокійне містечко , в якому протікає життя своїм ритмом.
А декілька десятків років назад воно втілювало жах, смерть,розпач,насилля і жорстокість,якої раніше не знав світ,біль, багато болю,тортури і крик тисяч людей,їхніх благань, безмовних молитов, без відповіді на мільйони " чому?". Концентраційний табір в Освенцімі став своєрідною жовчю, яка тріснула і отруїла цілий організм - усе людське суспільство.
Табори смерті нацизького рейху є певною точкою,після якої безповоротно змінилася історія і створили чітку межу "до" і "після". Вони нарубали рубці на  серцях мільйонів,які втратили родину, майбутнє,надію, які вижили, але не забули , і в страшних снах знову і знову переживають знущання,голод, безпорадність. Вони бачать очі своїх каторжників, чують їхні голоса.
Аушвіц-Біркенау німецький нацистський концентраційний табір (1940-1945)  об'єднував групу концтаборів, найбільші з яких: Аушвіц І (нім. Auschwitz I), адміністративний центр; Аушвіц II (Біркенау,нім. Auschwitz II (Birkenau), «табір смерті»; Аушвіц III (нім. Auschwitz III (Monowitz)), робочий табір.
Історики називають приблизні цифри полонених,адже більшість документів нацисти спалили,а про багатьох вязнів не було зроблено жодних записів. Людей,які прибували було настільки багато,що їм присвоювали номер: дітям наколювали на бедрі, чоловікам часто на лівій груді або на зап'ясті. Близько 1.3 млн осіб перейшли через Освенцім, вижило близько 100 тисяч. Більше мільйона людей було спалено в доменних печах,як непотріб, сміття,а прах вивезено на поля,як одобрення.
Аушвіц І заснований на початку літа 1940року і  служив адміністративним центром для всього комплексу. Він базувався на землях і у цегляних приміщеннях довоєнних польських казарм. Першими поселенцями концтабору стали 728 польських політичних в'язнів. Пізніше до них приєднались радянські полонені. У табір також відправлялись німецькі кримінальні злочинці, та інші «небажані елементи».У різний час табір налічував 13—16 тис. жителів. У 1942 році ця цифра зросла до 20 000. Охороняли в'язнів війська СС з девізії  " мертва голова".
Блок 11 був «в'язницею у в'язниці», де карались порушники численних правил. Наприклад у  «стоячих камерах» в'язнів примушували стояти всю ніч.Ці камери займали площу 1,5 м², і в ній поміщали 4 чоловіків.Вранці вони відправлялись на роботи з іншими в'язнями. Найменше покарання тривало три дні і могло продовжуватися декілька тижнів. У підвалах знаходились «камери голоду». В'язнів, яких утримували в цих камерах, позбавляли їжі та пиття до їхньої смерті . «Темні камери» були зачинені суцільними дверима, і у них було лише одне малесеньке віконце.Кімнату набивали в'язнями, вони вмирали від нестачі кисню, який швидко вичерпувався.
Подвір'я для страт знаходилось між блоками 10 та 11. Тут вбивали тих, хто заслуговував індивідуальної страти. Деяких розстрілювали навпроти спорудженої кам'яної стіни. Іншим діставалась більш повільна смерть через повішення за металевий гак або підвішували в'язня руками за спиною, через що під вагою власного тіла ставався вивих суглобів і людина помирала у важких муках. Це подвір'я, як і більшість Аушвіц І, збереглося досі.
Після закінчення війни біля цієї стіни були розстріляні деякі офіцери СС.
У вересні 1941 у блоці 11 німці провела перші тести смертоносного газу ціаніду. Дослідження назвали успішними.... Субстанція, що містила газ-ціанід продавалась під торговою маркою Циклон Б, і являла собою пестицид, засіб для дезінфекції, в тому числі знищення вошей.
На території Біркенау ( другий комплекс, де було приблизно 100 бараках) розміщувались 4 газові камери, замасковані під душові, та 4 крематорії, що використовувались для спалювання людей.
Сюди залізницею під постійним наглядом доставлялись люди із усієї окупованої Європи.  Одна камера поміщала не менше 1000   людей в один підхід, 20000 людей згоряли в доменних печах щодня.  Чорний дим з труб можна було бачити як вдень,так і вночі.
Залізницею полонених  доправляли на територію Біркенау. В новоприбулих  відбирали багаж, в'язнів ділили  на декілька груп.
Перша група - це жінки,діти,старі,хворі, каліки вони йшли в " душ"( це люди,яких знищували відразу ж). Їх проводили в підземну роздягальню і запевняли,що вони йдуть митися. У роздягальні вздовж стін стояли шкафчики, були прономеровані вішалки, обслуговуючий персонал запевняв прибулих,що вони вернуться сюди за деякий час,тому потрібно добре запам'ятати де вони роздягнутися і на якому вішаку верхній одяг. Маса людей, нічого не підозрюючи проходила в " душ", де випускали газ цианід, що виділявся із гранул Циклону Б( Циклон Б вироблявся 2 компаніями, які здобули ліцензію на виробництво від IG Farben. Гамбурзька  компанія Tesch & Stabenow  забезпечувала 2 тони кристалів щомісяця, а Degesch із Дессау — 3/4 тони).
В бараках зліва від входу в  табір жили працездатні жінки. В перших декількох блоках розміщали жінок і дітей, які очікували страти. Часами їх було так багато,що десятки спали прямо на вулиці перед бараком,на голій землі і декілька днів чекали "своєї години". Коли персонал приходив по чергову частину, то дехто ВЖЕ був мертвий, трупи вивозили  на тачках в крематорій. Люди гинули від голоду чи переохолодження. Коли потужностей крематорію не вистачало тіла спалювали прямо у ровах.
Після "душу"  ще теплі тіла  зондеркоманди стригли(з людського волосся на німецькій фабриці виготовляли тканини, доріжки; на території бараку волосся мили,сушили, пакували в мішки,номерували і вагонами вивозили в Німеччину),   виривали золоті зуби, змімали протези , так, як в них ховали золото, діаманти чи інші цінні речі і переправляли в печі. Як правило обслуговуючи персонал складався із самих в'язнів : капо (нім. kapo) були відповідальні за порядок у казармах і зондеркоманди  (нім. sonderkommando) підготовляли новоприбулих для газових камер.
За kapo та sonderkommando наглядали члени СС; загалом у Аушвіц працювало 6000 членів СС. Періодично членів цих груп теж знищували.
Друга група в'язнів використовувалась як робоча сила на індустріальних фабриках, таких як IG Farben та Krupp. За роки роботи комплексу з 1940 по 1945 у комплексі Аушвіц зареєстровано 405 000 робочих невільників. Із них понад 340 000 загинули через страти, побиття, голодування та захворювання.
Третя група в'язнів - це близнюки та карлики, жінки ,які піддавались  медичним експериментам докторів, зокрема, Джозефа Менгеля, який також відомий як «янгол смерті».
Наприклад він пробував стерилізувати жінок за допомогою рентгенівського опромінення. Вивчав і часто наживо розрізав жінок на різних стадіях вагітності. Не людським тортурам піддавалися ці люди.
На момент визволення в тоборі налічувалося 200 пар близнюків до 14 років, а доктора Менгеля так і не найшли.

27 січня в Німеччині та у світі згадують жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянські війська звільнили найбільший табір смерті в Освенцімі.
Цей табір є живим свідком тваринної жорстокості, знущання, геноциду та бажання знищити цілий народ, затоптати культуру і людську гідність. Та чи візьме світ урок з історії - покаже сама історія!!!